04. Морфологія¶

Джерело: офіційна програма

Сторінка покриває Розділ 4 «Морфологія» Програми зі співбесіди з української мови для вступників на навчання для здобуття ступеня бакалавра в НА СБ України (Київ — 2025). Зміст програми затверджено на основі Програми зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури (наказ МОН від 26.06.2018 № 696).

Цей конспект покриває першу половину розділу 4 — самостійні іменні частини мови (іменник, прикметник, числівник, займенник). Дієслово, прислівник, службові частини мови і вигук — у наступному конспекті (буде підготовано в тижні 3-4).

Покриття за програмою (підрозділи 4.1-4.4)¶

4.1 Іменник: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль; власні/загальні; істоти/неістоти; рід; число; відмінювання; незмінювані іменники; написання й відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові; кличний відмінок (на прикладах етикетних формул звертань).
4.2 Прикметник: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль; розряди (якісні, відносні, присвійні); відмінювання; ступені порівняння якісних прикметників (вищий, найвищий) і способи їх творення; зміни приголосних при творенні ступенів.
4.3 Числівник: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль; типи відмінювання кількісних числівників; порядкові числівники (особливості відмінювання); правопис; узгодження з іменниками; уживання для позначення часу і дат.
4.4 Займенник: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль; відмінювання; правопис неозначених і заперечних.

Самостійні іменні частини мови¶

4.1. Іменник4.2. Прикметник4.3. Числівник4.4. Займенник

Загальна характеристика:

Значення: позначає предмет у широкому розумінні (особу, явище, поняття, дію як предмет: читання, боротьба).
Морфологічні ознаки: рід (чол./жін./сер.), число (одн./мн.), відмінок (7); власна/загальна назва; істота/неістота.
Синтаксична роль: підмет, додаток, присудок (через зв'язку), означення (у непрямих відмінках), обставина.

Власні і загальні:

Власні — індивідуальні назви: Тарас Шевченко, Київ, Дніпро, газета «Голос України». Пишемо з великої літери; назви установ, газет, кораблів — у лапках.
Загальні — назви класів предметів: письменник, місто, річка.

Істоти і неістоти:

Істоти — люди і тварини; у Знах. відм. однини й множини форма збігається з Род. відм.: бачу батька (Зн.) — немає батька (Род.).
Неістоти — у Знах. відм. форма збігається з Наз. відм.: бачу стіл (Зн.) — є стіл (Наз.).

Рід іменників:

Чоловічий: стіл, день, Іван.
Жіночий: книга, земля, мама.
Середній: вікно, море, тиждень — НІ, тиждень — чол.; теля, курча.
Спільний рід — слова, що можуть бути і чол., і жін.: сирота, листоноша, староста. Рід визначається за контекстом.
Для іменників на позначення осіб за професією (лікар, професор) — формально чоловічий, але можуть позначати і жінку (контекст: вона — досвідчений лікар).

Число іменників:

Однина і множина: більшість іменників має обидві.
Тільки однина (singularia tantum): абстрактні (любов, краса), збірні (молодь, студентство), речовинні (молоко, золото).
Тільки множина (pluralia tantum): двері, канікули, ножиці, Карпати, сутінки.

Відмінювання іменників — 4 відміни:

Відміна	Закінчення	Приклад
I	`-а`, `-я` (жін., чол., спільн.)	`мама`, `земля`, `староста`
II	нульове + `-о` (чол.); `-о`, `-е` (сер.)	`стіл`, `батько`, `вікно`, `море`
III	нульове (жін. з основою на приголосний)	`ніч`, `сіль`, `радість`
IV	`-а`, `-я` (сер., з суфіксами `-ат-`, `-ят-`, `-ен-` при відмінюванні)	`теля → теляти`, `ім'я → імені`

Незмінювані іменники: запозичені з кінцевими голосними -о, -е, -і, -у: пальто, кіно, таксі, бюро, шасі, какао. Не відмінюються; рід визначаємо за контекстом або правилом (таксі прибуло — сер.; Сочі прекрасний — за статтю міста — чол.).

Імена по батькові:

Чоловічі з суф. -ович (рідше -ич): Іван Петрович, Сергій Олегович. Винятки: Хомич, Лукич, Кузьмич (з -ич).
Жіночі з суф. -івна, -ївна: Іванівна, Петрівна, Сергіївна, Олексіївна.

Кличний відмінок — 7-й, для звертання:

I відміна: мамо, земле, Олено, сестро. Тверда група: -о (мамо, сестро); м'яка група: -е (Маріє, земле).
II відміна чол. з нульовим закінченням: пане, товаришу, друже, Іване, Сергію. М'яка група і шиплячі: -у (товаришу, Сергію); тверда: -е (Іване, пане).
II відміна чол. на -о: батьку, Петре, діду.
III відміна: збігається з Наз. (любов, радість).
Етикетні приклади: пане полковнику, сестро Олено, друже Сергію, Інно Вікторівно, Тарасе Григоровичу, пані Маріє.

Загальна характеристика:

Значення: ознака предмета.
Морфологічні ознаки: рід, число, відмінок (узгоджується з іменником); розряд за значенням; ступінь порівняння (для якісних).
Синтаксична роль: означення, іменна частина складеного присудка.

Розряди:

Якісні — позначають ознаку, яку можна виміряти або порівняти: високий, гарний, розумний. Мають ступені порівняння і коротку форму (зелений → зелен).
Відносні — ознаку через відношення до іншого предмета: дерев'яний, шкільний, залізний. Не мають ступенів порівняння.
Присвійні — належність комусь: мамин, батьків, Андріїв, Олениний. Утворюються від іменників-істот суфіксами -ів-, -ин-.

Відмінювання:

Тверда група (більшість прикметників): закінчення -ий у Наз. чол. (синій → синя → синє → сині). Приклад: гарний — гарного — гарному — гарного — гарним — на гарному — гарний (Кл.).
М'яка група — на -ій: синій, вечірній, домашній. Закінчення м'якіші: вечірнього, вечірньому, вечірнім.
Присвійні відмінюються за зразком як іменникові, так і прикметникові; зазвичай з характерними суфіксами.

Ступені порівняння якісних прикметників:

Вищий ступінь:
- проста форма — суфікси -ш-, -іш-: високий → вищий; швидкий → швидший; розумний → розумніший.
- складена форма — більш / менш + прикметник: більш розумний, менш стрункий.
Найвищий ступінь:
- проста форма — префікс най- + вищий: найвищий, найрозумніший. Підсилення префіксами що-, як-: щонайвищий, якнайкращий.
- складена форма — найбільш / найменш + прикметник: найбільш розумний, найменш стрункий.

Зміни приголосних при творенні ступенів:

г + ш → жч: дорогий → дорожчий, дужий → дужчий.
з + ш → жч: вузький → вужчий.
с + ш → щ: високий → вищий, товстий → товщий.
Деякі — суплетивні форми: добрий → кращий → найкращий, поганий → гірший → найгірший, великий → більший → найбільший, малий → менший → найменший.

Загальна характеристика:

Значення: число, кількість, порядок.
Розряди за значенням: кількісні (п'ять), порядкові (п'ятий), збірні (двоє, п'ятеро), дробові (одна друга).
Синтаксична роль: залежить від функції — кількісний з іменником утворює неподільну сполуку (підмет, додаток); порядковий — означення.

Типи відмінювання кількісних:

Тип	Числівники	Особливості
I	`один`, `одна`, `одне (одно)`	відмінюється як прикметник
II	`два`, `три`, `чотири`	спеціальний тип: `двох, трьох, чотирьох; двом, трьом, чотирьом`
III	`п'ять — двадцять, тридцять — вісімдесят`	при відмінюванні зазвичай змінюється тільки закінчення (`п'яти`, `п'ятьох`); часто є паралельні форми
IV	`сорок, дев'яносто, сто`	відмінюються лише в Род. й Місц. (`сорока, ста, дев'яноста`); решта відмінків зберігає форму Наз.
V	`двісті — дев'ятсот`	змінюються обидві частини: `двохсот, двомстам, двомастами, на двохстах`
VI	`тисяча, мільйон, мільярд`	відмінюються як іменники

Порядкові числівники: відмінюються як прикметники (п'ятий → п'ятого → п'ятому). У складених — змінюється тільки останнє слово (тисяча дев'ятсот сорок п'ятий → тисяча дев'ятсот сорок п'ятого).

Узгодження з іменниками:

один — узгоджується в роді, числі, відмінку: один стіл, одна книга, одне вікно.
два, три, чотири + іменник у Наз. мн.: два столи, три книги, чотири вікна (з наголосом на основі).
п'ять і більше + іменник у Род. мн.: п'ять столів, десять книг, сорок років.
У непрямих відмінках обидва компоненти узгоджуються: п'яти столам, п'ятьма столами.

Час і дати:

Час: пів на сьому, чверть на десяту, за двадцять восьма, десята година п'ятнадцять хвилин.
Дати: двадцять п'яте грудня (Род.: грудня) або 25 грудня. Рік: у дві тисячі двадцять шостому році.

Правопис:

Прості — разом: п'ять, двадцять, сімсот.
Складні — разом: двадцятип'ятиріччя.
Порядкові — окремо словами; у складених тільки закінчення останнього слова: тисяча дев'ятсот сорок шостий.

Загальна характеристика:

Значення: вказує на предмет, ознаку чи кількість, не називаючи їх.
Розряди:

Розряд	Приклади
Особові	`я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони`
Зворотний	`себе` (немає Наз. відм.)
Присвійні	`мій, твій, наш, ваш, свій, його, її, їхній`
Вказівні	`цей, той, такий, стільки`
Питальні	`хто? що? який? чий? котрий? скільки?`
Відносні	ті ж, що питальні, але без знака запитання — у складнопідрядних: `Я знаю, хто це.`
Заперечні	`ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки`
Неозначені	`хтось, щось, хто-небудь, будь-хто, дехто, абихто, казна-що`
Означальні	`сам, самий, весь, всякий, кожний, інший`

Відмінювання особових:

Відм.	я	ми	ти	ви	він/воно	вона	вони
Н.	я	ми	ти	ви	він	вона	вони
Р.	мене	нас	тебе	вас	його (нього)	її (неї)	їх (них)
Д.	мені	нам	тобі	вам	йому	їй	їм
З.	мене	нас	тебе	вас	його (нього)	її (неї)	їх (них)
О.	мною	нами	тобою	вами	ним	нею	ними
М.	(на) мені	нас	тобі	вас	(на) ньому	(на) ній	(на) них

Після прийменника — варіанти з н- (до нього, біля неї, з ним).

Відмінювання присвійних — як прикметників (мій → мого → моєму); його, її, їх — НЕ відмінюються (хоча є аналогічні особові, що відмінюються — це різні займенники).

Правопис неозначених і заперечних:

Неозначені: з префіксами аби-, де-, казна-, хтозна-, будь-, -небудь, з постфіксом -сь:
- Разом: абихто, дехто, хтось, щось, абищо, деколи. Префікси аби-, де- і постфікс -сь — разом.
- Через дефіс: будь-хто, хто-небудь, казна-що, хтозна-що. Усі сполуки з будь-, -небудь, казна-, хтозна- — через дефіс.
Заперечні з ні-:
- Разом, без прийменника: ніхто, ніщо, ніякий, нічий.
- Окремо, з прийменником між «ні» і займенником: ні з ким, ні до кого, ні за що, ні в кого.

Типові питання білета¶

Питання-варіанти

Іменник як частина мови. Розряди (власні/загальні, істоти/неістоти). Категорії роду, числа, відмінка.
Відмінювання іменників. Чотири відміни і їхні особливості.
Кличний відмінок іменника. Форми звертань (на прикладах).
Прикметник як частина мови. Розряди (якісні, відносні, присвійні).
Ступені порівняння якісних прикметників: способи творення, зміни приголосних.
Числівник як частина мови. Типи відмінювання кількісних числівників.
Узгодження числівників з іменниками. Уживання числівників для позначення часу і дат.
Займенник як частина мови. Розряди.
Правопис неозначених і заперечних займенників.

Опорні тези відповіді¶

Каркас усної відповіді (20-25 речень)

Зачин (1-2 речення): морфологія — розділ граматики, що вивчає частини мови, їхні форми і граматичні категорії. Українська мова традиційно виділяє десять частин мови — шість самостійних змінюваних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник), три службові (прийменник, сполучник, частка) і вигук.
Іменник (3-4 речення): іменник позначає предмет у широкому сенсі і має категорії роду, числа й відмінка. Власні (Тарас Шевченко) і загальні (письменник); істоти (форма Знах. = Род.) і неістоти (Знах. = Наз.). Відмінюється за чотирма відмінами; має 7 відмінків, серед яких особливе місце посідає кличний — для звертання (пане полковнику, сестро Олено, Інно Вікторівно).
Прикметник (3-4 речення): прикметник позначає ознаку предмета і узгоджується з ним у роді, числі й відмінку. За значенням розрізняють три розряди — якісні (високий, мають ступені порівняння), відносні (дерев'яний, без ступенів) і присвійні (мамин). Ступені порівняння: вищий (вищий, швидший, або більш швидкий) і найвищий (найвищий, найшвидший, або найбільш швидкий). При творенні ступенів відбуваються зміни приголосних: г + ш → жч, з + ш → жч, с + ш → щ.
Числівник (3-4 речення): числівник позначає число, кількість або порядок. Відмінювання кількісних числівників має шість типів: один (як прикметник); два, три, чотири (особливий тип); п'ять-двадцять, тридцять-вісімдесят (з варіантними формами); сорок, дев'яносто, сто (відмінюються лише в Р. і М.); двісті-дев'ятсот (змінюються обидві частини); тисяча, мільйон (як іменники). Узгодження з іменником: один — повністю; два-чотири + іменник у Наз. мн.; п'ять і більше + іменник у Род. мн.
Займенник (3-4 речення): займенник вказує на предмет, ознаку чи кількість, не називаючи їх. Дев'ять розрядів: особові (я, ти, він, ми, ви, вони), зворотний (себе), присвійні (мій, твій, його, її, їхній), вказівні, питальні, відносні, означальні, заперечні (ніхто), неозначені (хтось, будь-хто). Правопис: неозначені з аби-, де-, -сь — разом, з будь-, -небудь, казна-, хтозна- — через дефіс; заперечні з ні- без прийменника — разом, з прийменником — окремо (ніхто, але ні з ким).
Висновок (1-2 речення): іменні частини мови (іменник, прикметник, числівник, займенник) — це 4 з 6 самостійних змінюваних частин мови; вони мають спільну категорію відмінка і узгоджуються між собою у словосполученні і реченні. Решта самостійних — дієслово і прислівник — мають інший набір категорій і будуть в окремому конспекті.

Якірна теза для пам'яті

«Іменник = предмет, 4 відміни, 7 відмінків (включно з кличним: пане полковнику); прикметник = ознака, 3 розряди, ступені (вищий-найвищий + зміни приголосних); числівник = число, 6 типів відмінювання + узгодження за правилом 1/2-4/5+; займенник = вказівка, 9 розрядів + правопис ні-/будь-/-небудь».

Зв'язки з іншими розділами¶

01. Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія — правопис відмінкових закінчень спирається на фонетичні правила.
04. Морфологія, частина 2 (дієслово, прислівник, службові, вигук) — буде підготовано в наступному циклі.
05. Синтаксис — форми частин мови вивчаємо в контексті їхньої ролі в реченні.