Перейти до змісту

01. Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія

Джерело: офіційна програма

Сторінка покриває Розділ 1 «Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія» Програми зі співбесіди з української мови для вступників на навчання для здобуття ступеня бакалавра в НА СБ України (Київ — 2025). Зміст програми затверджено на основі Програми зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури (наказ МОН від 26.06.2018 № 696).

Покриття за програмою

Пункти, які прямо називає програма НА СБ України з української мови (розділ 1):

  • Алфавіт. Наголос. Співвідношення звуків і букв.
  • Основні випадки уподібнення приголосних звуків.
  • Спрощення в групах приголосних.
  • Основні випадки чергування у-в, і-й.
  • Правопис літер, що позначають ненаголошені [е], [и], [о] в коренях слів.
  • Сполучення йо, ьо.
  • Правила вживання м'якого знака (знака м'якшення).
  • Правила вживання апострофа.
  • Подвоєння букв на позначення подовжених м'яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків.
  • Правопис префіксів і суфіксів.
  • Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків.
  • Правопис великої літери. Лапки у власних назвах.
  • Написання слів іншомовного походження.
  • Основні правила переносу слів з рядка в рядок.
  • Написання найпоширеніших складних слів разом і через дефіс.
  • Правопис складноскорочених слів.
  • Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників.
  • Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках.
  • Не з різними частинами мови.

Опорна структура

Український алфавіт — 33 літери; не ототожнювати літери і звуки. Голосних звуків — 6 (а, о, у, е, и, і), приголосних — 32.

Наголос — рухомий і вільний; може розрізнювати слова (за́мок — замо́к) і форми (ру́ки — руки́).

Ненаголошені [е], [и] в коренях:

  • Перевіряємо наголосом, якщо це можливо (весна́ → ве́сни); пишемо те, що чується під наголосом.
  • Якщо перевірити неможливо — запам'ятовуємо: минулий, пенал, леміш, кишеня, лиман, левада, сирота.
  • Винятки на правило «и-е»: пишемо и у словах бриніти, тривати, кривавий; пишемо е у левада, леміш, пшениця.

Чергування у-в, і-й:

  • Між голосними — «в» і «й»: була в школі, діти й батьки.
  • Після приголосного перед голосним — «у» і «і»: був у школі, діти і дорослі.
  • На початку речення перед приголосним — «у» і «і»: У школі тиша. І почалося свято.
  • У сталих сполученнях не чергується: увага (не вага), вступ (не уступ).

Сполучення йо, ьо:

  • йо пишемо на початку слова чи складу та після голосного: його, район, майор.
  • ьо — після приголосного для м'якшення + [о]: льон, сьомий, тьохкати.

Уподібнення приголосних (асиміляція) — фонетичне явище:

  • За дзвінкістю/глухістю: глухий + дзвінкий → дзвінкий ([прозьба] від просьба); дзвінкий + глухий → глухий ([книшка] від книжка).
  • За м'якістю: тверді перед м'якими стають м'якими ([с'н'іг] від сніг).

Спрощення в групах приголосних (на письмі):

  • здн → зн: тиждень — тижня; проїзд — проїзний.
  • стн → сн: честь — чесний; радість — радісний.
  • рдц → рц: серце (від сердечний).
  • слн → сн: масло — масний; ремесло — ремісник.
  • стл → сл: щастя — щасливий.
  • Винятки — пишемо повну групу: шістнадцять, кістлявий, пестливий, хвастливий, зап'ястний, студентський, аґентство, студентство.

Правила вживання м'якого знака:

  • Після м'яких д, т, з, с, ц, дз, л, н у кінці слова та перед твердим приголосним: день, сіль, пень, льон.
  • Не пишемо після губних (б, п, в, м, ф) і шиплячих (ж, ч, ш, щ): степ, ніч, плащ.
  • У суфіксах -ськ-, -цьк-, -зьк-: український, козацький, запорозький.

Правила вживання апострофа:

  • Після губних (б, п, в, м, ф) перед я, ю, є, ї, якщо перед губним немає кореневого приголосного: п'ять, м'ясо, в'ється. Але: святий, тьмяний, цвях.
  • Після р, що твердо звучить: пір'я, матір'ю, подвір'я.
  • У префіксах і складних словах: з'їхати, об'єкт, пів'яблука, дит'ясла.
  • Після к у словах іншомовного походження: Жак', Лук'ян.
  • Не пишемо після м'яких приголосних: буря, рясно, тьмяний.

Подвоєння приголосних:

  • На позначення подовженої м'якості перед я, ю, є, ї, і між двома голосними: знання, життя, волосся, обличчя, узбіччя, ніччю.
  • На межі частин слова (префікс + корінь): беззаконня, піддашшя, відділ.
  • У словах іншомовного походження — переважно не подвоюємо: клас, грип, професор. Винятки (зберігається): тонна, манна, ванна, панна, булла, мадонна, у власних назвах і похідних: Голландія — голландський, Марокко.

Префікси з-, с-, зі-, із-:

  • с- пишемо перед глухими к, п, т, ф, х («КаФе ПТаХ»): сказати, спекти, стерти, сфотографувати, схилити.
  • з- — перед усіма іншими: зробити, збити, зціпити, зжити.
  • зі-, із- — для милозвучності перед збігом приголосних: зібрати, зігріти, із зошита.

Префікси пре-, при-, прі-:

  • пре- = «дуже» (як «пре-красний», «пре-добрий»): прекрасний, пресвітлий.
  • при- = наближення, приєднання, неповнота дії: прийти, прибудова, присісти.
  • прі- — лише в трьох словах: прізвище, прізвисько, прірва.

Чергування голосних:

  • о/і, е/і в закритому/відкритому складі: воля → вільний, село → сіл, рука → руці, печі → піч.
  • о/а перед суфіксом -ува-: кланятися — клонитися — клониш.
  • Е/О після шиплячих та й: пишемо о перед твердим приголосним (жонатий, чорний); е — перед м'яким (женити, четвертий).

Чергування приголосних:

  • г/ж/з перед і: книга → у книзі, нога → нозі.
  • к/ч/ц перед і: рука → у руці, кіт → котячий.
  • х/ш/с перед і: вухо → у вусі.
  • При відмінюванні і словотворі: берегти → бережу → береже; пекти → печу → пече.

З великої літери пишемо:

  • Власні імена, прізвища, по батькові, географічні і астрономічні назви: Тарас Шевченко, Дніпро, Чумацький Шлях.
  • Назви держав, установ (перше слово і власні імена в назві): Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки України.
  • Найвищі державні посади (умовно): Президент України, Голова Верховної Ради.
  • Назви історичних подій: Велика Вітчизняна війна, Революція Гідності.

Лапки у власних назвах ставимо для умовних назв (журналів, газет, підприємств, орденів, кораблів): газета «Голос України», вірш «Як умру, то поховайте», орден «За мужність».

Правила переносу слів:

  • Не можна розривати один склад: ра-діо, ма-ма.
  • Одну літеру не залишаємо: правильно мо-ва, не м-ова.
  • Літеру й не відриваємо від попередньої голосної: май-стер, гай-ок.
  • Префікс і корінь не розривають усередині префікса: при-їхати, не прі-їхати.

Складні слова — разом, з дефісом, окремо:

  • Разом — складні іменники з єднальною голосною: пароплав, землемір; прикметники зі залежним підрядним зв'язком: темно-синій → темно-синя сорочка → темносиня. Прикметники від іменника-словосполучення з підрядним зв'язком: залізнична, синьоокий.
  • Через дефіс — сурядні складні: жовто-блакитний, синьо-зелений, вище-нижче. Власні назви з частинами: південно-західний, Південно-Західна залізниця. Числові: десятиметровий, але 30-метровий через дефіс з цифрою.
  • Окремо — складені сполуки з прислівником: високо ймовірний, тяжко хворий.

Складноскорочені слова:

  • Назви установ — великими літерами без крапок: НАН, СБУ, ЄС, ООН.
  • Літерно-звукові: вуз, НАТО.

Подвоєне «нн» у прикметниках:

  • У наголошених суфіксах -енн(ий), -анн(ий) зі значенням збільшеної міри: здоровенний, численний, несказанний, невблаганний.
  • У прикметниках, утворених від іменників з основою на «н» + суфікс «н»: туман → туманний, ден → денний, закон → законний.

Одне «н» у прикметниках і дієприкметниках:

  • У дієприкметниках пасивного стану минулого часу: написаний, зроблений, прочитаний.
  • У присвійних прикметниках: материн, братів.
  • У прикметниках з суфіксами -ан-, -ян-, -ин-, -ін-: шкіряний, срібний, орлиний.

Не з різними частинами мови:

Частина мови Разом Окремо
Іменник без не не вживається (нероба, негода); або має синонім без не (неправда = брехня) при протиставленні: не правда, а брехня
Прикметник без не не вживається (нечемний); або має синонім (нелегкий = важкий) при протиставленні (не великий, а малий); з пояснювальними словами (зовсім не цікавий)
Дієслово без не не вживається (нездужати, ненавидіти) майже завжди окремо: не знаю, не люблю
Дієприкметник повний без залежних слів: неписаний закон з залежними словами: не написаний учора лист
Прислівник без не не вживається або має синонім: негарно = погано при протиставленні: не близько, а далеко

Не з займенниками і числівниками — завжди окремо: не я, не той, не п'ятий.

Типові питання білета

Питання-варіанти

  1. Український алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Особливості наголосу.
  2. Уподібнення приголосних звуків і спрощення у групах приголосних. Правила і винятки.
  3. Правила вживання м'якого знака та апострофа.
  4. Правопис ненаголошених [е], [и] в коренях слів. Чергування у-в, і-й.
  5. Подвоєння букв на позначення подовжених м'яких приголосних і збігу однакових. Подвоєння у словах іншомовного походження.
  6. Правопис префіксів і суфіксів. Префікси з-/с-/зі-/із-, пре-/при-/прі-.
  7. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах.
  8. Складні слова: разом, через дефіс, окремо.
  9. Правопис «н» і «нн» у прикметниках та дієприкметниках.
  10. Правопис «не» з різними частинами мови.

Опорні тези відповіді

Каркас усної відповіді (20-25 речень)

  1. Зачин (1-2 речення): український алфавіт містить 33 літери, але звуків більше — 38 (6 голосних і 32 приголосні). Правопис української мови регулюється чинною редакцією Українського правопису і базується на трьох основних принципах: фонетичному, морфологічному та історичному.
  2. Наголос (2 речення): український наголос рухомий і вільний — він може падати на будь-який склад і змінюватися при відмінюванні (ру́ки — руки́). Іноді наголос є смислорозрізнювальним: за́мок — замо́к.
  3. Уподібнення і спрощення (3 речення): уподібнення приголосних виникає під час мовлення, але на письмі переважно не позначається — пишемо як у початковій формі (просьба, не «прозьба»). Спрощення відбувається у групах приголосних: здн→зн (тиждень — тижня), стн→сн (честь — чесний), слн→сн (масло — масний). Винятки: шістнадцять, кістлявий, пестливий, студентський.
  4. М'який знак і апостроф (3 речення): м'який знак пишемо після м'яких д, т, з, с, ц, дз, л, н, але не після губних і шиплячих. Апостроф ставимо після губних (б, п, в, м, ф) і твердого р перед я, ю, є, ї, коли вони позначають два звуки (п'ять, пір'я, об'єкт). Після м'яких приголосних апострофа немає (буря, рясно).
  5. Чергування у-в, і-й (2 речення): для милозвучності між голосними пишемо «в» і «й» (діти й мати), а між приголосними — «у» і «і». На початку речення перед приголосним — «у» і «і».
  6. Префікси (2-3 речення): префікс с- пишемо перед глухими к, п, т, ф, х («КаФе ПТаХ»: сказати, спекти); перед іншими — з- (зробити). Префікс пре- означає «дуже» (прекрасний), при- — наближення (прийти), прі- — лише у трьох словах (прізвище, прізвисько, прірва).
  7. Подвоєння (2 речення): у власне українських словах подвоюємо «н» у наголошених суфіксах -енн-, -анн- (числен­ний) і у словах із подовженою м'якістю між голосними (знання, життя). У словах іншомовного походження подвоєння переважно немає (клас, професор), окрім окремих винятків і власних назв (тонна, Голландія).
  8. Велика літера і складні слова (2-3 речення): з великої пишемо власні назви, перші слова в назвах установ, історичних подій. Складні слова пишемо разом (пароплав), через дефіс (жовто-блакитний, південно-західний), або окремо (високо ймовірний).
  9. Н/НН і не з частинами мови (2-3 речення): «нн» — у наголошених суфіксах -енн-, -анн- і коли основа закінчується на «н» (закон → законний). У дієприкметниках — одне «н» (написаний). «Не» — разом, якщо без «не» слово не вживається або є синонім без «не»; окремо — при протиставленні і з дієсловами.
  10. Висновок (1 речення): правопис фонетики й орфографії української мови вимагає системного засвоєння правил і пам'ятання винятків, але всі вони логічні і базуються на принципах милозвучності й історичної традиції.
Якірна теза для пам'яті

«Українська орфоепія = милозвучність + асиміляція; українська орфографія = три принципи (фонетичний, морфологічний, історичний). Шість підрозділів — алфавіт+наголос, голосні в коренях, приголосні в групах, префікси і суфікси, велика літера і дефіс, н/нн та не. Винятків мало — більшість можна вивести з правил».

Зв'язки з іншими розділами